Хочу поділитись з вами повчальною ситуацією, яка сталась 6.01.2026 на водоспаді «Каскади» у Словаччині.
Під час виходу на другу ділянку водоспаду мені по тильній частині правої долоні прилетіла льодова брила розміром десь з пляшку води 0.33.
В результаті забій 2 ступеня та вихід зі скелелазних тренувань мінімум на тиждень, а щось серйозне (наприклад 6c half crimp) взагалі зможу полізти тільки тижні через 3.
Ситуація:
Я знайшов собі напарника-поляка, який добре лазить лід. Домовились пройти кілька водоспадів.
Перший день ми пролізли 2 водоспади БЕЗ інших людей над і під нами. У другий день на Каскадах сумарно було десь 25 (!) людей. Лід летів постійно, але всі хто там знаходився (в тому числі кілька досвідчених людей і навіть один польський гід IVBV/IFMGA) не прийняли рішення про зміну цілі на якусь іншу і нічого не сказали про це іншим менш досвідченим гостям.
В результаті постійні «обстріли» брилами льоду, зʼїзди по головах тих хто лізе, хаос на станціях. Це ПРЯМИЙ шлях до серйозного НВ або важких травм.
Що змушує всіх цих людей лізти під льодові брили які летять на голову, висіти в пʼятьох на незручній станції та наражати себе на відверту небезпеку? Це слабке СТРАТЕГІЧНЕ планування або його відсутність.
В Польщі в ці дні були свята, тож можна було очікувати багато людей на популярних маршрутах в горах. Ніхто з цих 25-ти людей не мав альтернативних цілей, що робити, якщо конкретний водоспад буде вже зайнятий.
Всесвіт в прямому сенсі «дав мені по руках», щоби ПРАКТИЧНО (в теорії ми всі все знаємо) відучити мене від лазіння під іншими людьми. Я вже мав достатньо ситуацій, коли на мене спускали каміння зверху але без болісного досвіду це, нажаль, не засвоїлось.
У звʼязку з цим маю кілька висновків:
1. Майте ЗАВЖДИ варіант «не ідемо». Спеціально заплануйте собі у цей день кілька різних маршрутів поруч і щось взагалі не повʼязане з лазінням у горах/на скелях (скеледром, трейл, басейн, скітур, мотузкова техніка). Це має бути не абстрактний формат «кудись підемо в разі чого», а ПЛАН дій (наприклад: спускаємось до притулку, залишаємо «залізо», беремо лижі і ідемо по заздалегідь запланованій програмі туди то з таким то таймінгом).
2. Стартуйте або раніше всіх, або після того як остання звʼязка вже пройшла ваш маршрут. Для більшості популярних маршрутів у Татрах та Альпах це підхід і перші мотузки з ліхтариком. Або, якщо ви ідете після всіх, долаз та спуск по темряві.
3. Завжди майте розуміння, що людина над вами може:
– зірватись і потягнути вас за собою;
– спустити на вас лавину;
– скинути на вас каміння/лід/льодоруб/телефон і т д.
І після однієї такої ситуації ви НАЗАВЖДИ можете перестати ходити в гори.
4. Не звертайте уваги на місцевих гідів. Це їх робота і вони мають профсоюзи і страховку яка буде забезпечувати їх у разі інвалідності.
5. Не героїзуйте альпіністів які пишаються своїми травмами та аварійними ситуаціями. Це приклад ПОГАНОГО планування та слабкої підготовки. В гори треба ходити не за адреналіном, який протікає з повних памперсів, а заради всебічного розвитку особистості та вищої нагороди: відчуття «я це можу» і задоволення від того, що все іде легко.
6. Зрозумійте, що смерть це останній рівень статистичної воронки 10 000 аварійних ситуацій/1000 легких травм/100 середніх травм/10 важких травм. Уникайте будь-яких аварійних ситуацій і будь-яких травм.
7. Ознайомтесь з феноменом «помилка того, хто вижив». Коротко це про те, що на тисячі людей які загинули порушуючи правила безпеки завжди знайдеться хтось, хто порушує ці правила все життя і не має проблем. Памʼятайте, що чим більше з вами чогось не відбувалось, тим вища вірогідність того, що це може статись.
8. Завжди задавайте собі питання: а чи отримаю я зараз задоволення чи буду лізти в холодному поті з надією щоби пронесло?
Гори будуть вчити нас все життя. Головне вчасно і з першого разу засвоювати всі уроки.