Верхня обвʼязка: коли, як і для чого

Історичний екскурс: до 70-х років минулого століття жодних спеціальних обвʼязок не існувало. Альпіністи користувались основною мотузкою, яку обвʼязували навколо грудей. Ця конструкція була не надійна та небезпечна під час зависань на мотузці без свідомості.

Трохи пізніше почали робити окрему верхню обвʼязку з петлі або репшнура. Цей варіант був вже більш надійний, але такий самий небезпечний під час зависання: приводив до порушення кровообігу, ортостатичного шоку та, у більшості випадків, до смерті.

У проміжку 1960-1970 років на ринку почали зʼявлятись перші нижні обвʼязки. В них можна було надійно займатись скелелазінням та альпінізмом, але за виключенням одного нюансу: через зміщення центру тяжіння під час неконтрольованого зриву був суттєвий ризик перевороту вниз головою або ушкодження попереку зворотнім вигином тіла.

Після значної кількості таких інцидентів гірські спільноти багатьох країн почали використовувати нижню обвʼязку у поєднанні з верхньою, блокуючи їх за допомогою мотузки або петлі.

На початку 21-го століття альпіністи почали задаватись питанням чи у всіх ситуаціях потрібна система із заблокованих верхньої і нижньої обвʼязки? Щоби отримати відповідь на це питання, були проведені відповідні дослідження [1],[2].

На скелях та льоду: 

Переваги використання комбінованої системи: 

1. Стабілізація тіла під час неконтрольованого падіння та втрати свідомості (в одній нижній обвʼязці можна зависнути вниз головою). 

2. Запобігання різкому прогину назад та травмам попереку під час зриву.

3. Запобігання травмам голови під час зривів на льоду (неконтрольоване падіння після чіпляння кішок об лід або льодобур).

4. Використання для розвіски спорядження.

Мінуси: 

1. При падінні ногами вниз є ризик єфекту “хлиста”, що може призвести до травми шиї та удару обличчям об скелю. 

2. Неправильне блокування може призвести до травм грудної клітини, або втрати поєднання з основною мотузкою (мотузками) з подальшими смертельними наслідками.

 

На льодовику: 

Дослідження показали, що при падінні в тріщину з високою точкою закріплення мотузки страхуючий буде опрокинутий вперед та у більшості випадків не зможе зупинити падіння звʼязки в тріщіну. Через це на льодовиках слід використовувати лише нижню обвʼязку. Але як бути з проходженням складних льодовиків з секціями льодолазіння? Вдягати і знімати верхню обвʼязку? Рішенням може бути наступна конструкція: перед виходом на льодовик верхня обвʼязка поєднується з нижньою за допомогою ковзаючего на мотузці карабіна (краще рапіда). Далі мотузка вкорочується та закріплюється на центральному кільці нижньої обвʼязки. На початку льодолазної ділянки льодовика робиться станція на бурах, бухта мотузки знімається і лідер лізе з поперемінною страховкою до наступної похилої частини льодовика. Далі мотузка знову вкорочується та закріплюється на центральному кільці нижньої обвʼязки [3].

*На відносно простих льодовиках без ділянок льодолазіння правильно вкорочена і закріплена мотузка виконує функцію верхньої системи і запобігає перевороту під час падіння.

Увага! Використання лише верхньої обвʼязки без поєднання з нижньою є смертельно небезпечним. Зрив та зависання на верхній обвʼязці призводить до задухи та ортостатичного шоку і смерті.

Коли можна лізти лише у нижній обвʼязці: 

1. Спортивне лазіння на скеледромах та підготовлених скелях.

2. Вертикальні або нависаючи скельні маршрути зі стаціонарними точками страховки.

3. Невелика відстань між надійними точками страховки (на скелях це потрійна (!) відстань від останньої точки).

4. Є досвід глибоких контрольованих зривів.

5. Прогнозовані падіння контрольовані.

6. Досвідчений напарник, який страхує.

7. Лазіння з верхньою страховкою (top rope).

 

Колі варто поєднати нижню і верхню: 

1. Лазіння на скелях з позитивним нахилом та виступами, де падіння може стати неконтрольованим.

2. Під час сходжень з ненадійними точками страховки та великою відстанню між ними.

3. Недостатній досвід зривів.

4. На льодовиках з важким рюкзаком.

5. Під час льодолазіння та драйтулингу.

6. Завжди, коли є суб’єктивний страх падіння, або оцінка потенціального падіння як небезпечного.

7. Rope Solo.

 

Варіанти блокування: 

Існує 3 основних варіантів блокування нижньої та верхньої обвʼязок:

1. Подвійний булінь з основної мотузки. 

 

Переваги: 

• Немає ризику оплавлення мотузок під час ривку або руйнування карабіну і втрати точки прикріплення до мотузки (у порівнянні з блокуванням окремою стропою або мотузкою).

• Жорстка точка закріплення, що знижує ризик несинхронної зупинки верхньої і нижньої частини тіла.

 

Недоліки:

• Зменшення довжини основної мотузки.

• Ризик зав’язати вузол неправильно (особливо у початківців).

• Ризик стягування під час лазіння.

• Ризик травми грудної клітини під час зриву.

 

2. Окремою динамічною мотузкою довжиною 4-5 метрів.

Переваги:

• Жорстка точка закріплення, що знижує ризик несинхронної зупинки верхньої і нижньої частини тіла.

• Вуса самостраховки, які виходять із блокуючої мотузки.

• Дюльферний вус виходить з системи в районі грудей, що запобігає перевороту вниз головою на дюльфері в разі втрати свідомості.

 

Недоліки:

• Ризик оплавлення мотузок під час ривку або руйнування карабіну і втрати точки прикріплення до мотузки.

• Ризик неправильного блокування (особливо у початківців).

• Ризик стягування під час лазіння.

• Ризик травми грудної клітини під час зриву.

• Затягування вузлів після зриву.

 

3. Основною мотузкою через ковзаючий карабін/рапід.

Переваги:

• Дуже низький ризик помилки: мотузка лише пропускається через рапід і ввязується вісімкою в нижню обвʼязку як на скеледромі.

• Немає ризику оплавлення мотузок під час ривку або руйнування карабіну і втрати точки прикріплення до мотузки (у порівнянні з блокуванням окремою стропою або мотузкою).

• Менша імовірність травм через більш вільне положення верхньої обвʼязки на тілі.

• Можливість винести дюльферний вус через рапід для запобігання перевороту вниз головою на дюльфері в разі втрати свідомості.

• Швидке вдягання/знімання, комфорт рухів під час лазіння (нічого не стягує як при блокуванні через подвійний булінь). 

 

Недоліки:

• Ризик травми грудної клітини під час зриву.

• Ризик відкриття муфти карабіну та його руйнування під час зриву (з рапідом цього ризику немає).

• Можливість контакту текстильних елементів у карабіні/рапіді. В варіанті на фото 5 силові коуші верхньою системи блокують рух один одного в задній частині рапіду, а мотузка за рахунок сили тяжіння лягає на передню частину, що зводить до мінімуму вірогідність контакту рухомих і не рухомих текстильних елементів у рапіді.

• Під час зриву верхній локальний центр маси продовжує рух. Це створює різке перевантаження в попереку і внутрішніх органах з ризиком компресії і травм.