Інколи люди, не знайомі з альпінізмом, задають питання: чи альпінізм і скелелазіння одне і теж саме? І отримавши відповідь «ні» дивуються. Тож спеціально в рамках просвітницької діяльності у цьому матеріалі я докладно опишу не тільки різницю між скелелазінням і альпінізмом, а і підвидами самого альпінізму.
Почнемо зі скелелазіння. Головною його відмінністю від альпінізму є обʼєктивна безпечність та змагальна складова, що робить скелелазіння спортом. Чемпіонати з альпінізму були лише в СРСР та є зараз у деяких пострадянських країнах, у більшості інших країн альпінізм не є змагальним видом спорту.
Скелелазіння ділиться на наступні види:
1. Штучний рельєф
Це всім відомі «стінки» під відкритим або закритим небом. Кольорові зачіпки роблять знаходження і проходження траси максимально легким, а вже обладнані засобами страховки маршрути потребують мінімального використання особистого спорядження та, як наслідок, зменшується кількість можливих помилок та неприємних наслідків.
Можна лізти з верхньою страховкою: мотузка іде вгору, проходить через станцію (два зблокованих між собою кільця або муфтованих карабіни) та іде вниз. В такому випадку тому, хто лізе треба лише привʼязати мотузку до страхувальної системи, а страхуючому – вставити мотузку в спеціальний девайс для страховки та закріпити на своїй системи.
З нижньою страховкою все трохи складніше. На старті обидва кінці мотузки знаходяться на землі. Лідер (той, хто лізе) привʼязує мотузку до своєї системи, страхуючий так само бере лідера на спеціальний девайс. Далі лідер починає лізти і простібає мотузку у відтяжки (два карабіни поєднані текстильною стропою). На скеледромі вони вже, як правило, закріплені на стінці, а ось на скелях їх треба розвісити самостійно у страхувальні болти, якими оснащена кожна скелелазна траса.
Спорядження: скельні туфлі, магнезія, страхувальна система (нижня обвʼязка), муфтований карабін, страхувальний пристрій, мотузка.
2. Скельний рельєф: спортивні траси
Це підготовлені та описані лінії на скелях. Другий найбезпечніший вид скелелазіння після скеледрома. Траси оснащені страхувальними болтами та спусковими станціями (2 кільця або карабіна/рапіда зблоковані між собою). Лідер рухається по трасі, страхуючись відтяжками, які простібає у болти. В кінці траси або перев’язується і зʼїздить зі станції, або вішає верхню страховку як на скеледромі.
3. Болдерінг
Лазіння на трудність на невисокому (кілька метрів від землі) штучному або природному рельєфі, як правило нависаючому. В якості страховки замість мотузки використовуються спеціальні мати (крашпади). Без розуміння правильної техніки падінь може бути травмонебезпечним.
4. Deep water solo
Лазіння без страховки по нависаючому рельєфу над водоймою (зазвичай це морський залив). Амортизація падіння відбувається шляхом пірнання у воду.
5. Спортивний мультипітч
Траса на штучному, або скельному рельєфі, яка розбита на кілька вертикальних відрізків (пітчей). Алгоритм дій наступний:
1. Лідер та страхуючий привʼязуються до кінців мотузки.
2. Другий страхує лідера так, як і на звичайній трасі.
3. Лідер досягає станції та починає страхувати другого через страхувальний пристрій в режимі «автоблок».
4. Другий приходить на станцію, передає зібране на трасі спорядження та знову починає страхувати лідера. Цикл повторюється.
5. Також можливий варіант зміни лідера і страхуючого на кожній станції.
6. Соло
Найскладніший вид скелелазіння як психологічно, так і технічно та фізично. Ділиться на 3 підвиди:
6.1 Top rope solo (соло з верхньою страховкою)
Страхувальна мотузка (або мотузки) завішуються з гори. Скелелаз проходить маршрут постійно страхуючись затисковим пристроєм та дублюючи основну страховку аварійною (ще один затисковий пристрій/ фератний сет/ схоплюючий вузол).
6.2 Lead rope solo (соло з нижньою страховкою)
Страхувальна мотузка іде знизу. Скелелаз проходить маршрут так само, як і зі звичайною нижньою страховкою: вішає відтяжки в болти та простібає в них мотузку. Страховка відбувається через спеціальний напівавтоблокуючий пристрій (грі-грі, silent partner) та аварійну систему (схоплюючий вузол, затисковий пристрій). В разі зриву скелелаз падає до найближчої відтяжки та повисає на ній так само, як і при зриві зі звичайною нижньою страховкою.
В разі мультипітчевого проходження траси скелелаз має пройти одну і ту саму ділянку 3 рази: перший – з нижньою страховкою та закріпити мотузку на верхній станції, другий – спуститись по закріпленій мотузці на нижню станцію, третій – розібрати нижню станцію та знову досягти верхньої станції, збираючи точки страховки та/або відтяжки.
6.3 Free solo
Найнебезпечніший підвид соло лазіння. Страхувальне спорядження у дуже малій (аварійній) кількості або зовсім відсутнє. Вимагає найвищого ступеня підготовки і концентрації. Смертельно небезпечне.
Також спортивне скелелазіння ділиться на такі дисципліни як швидкість та трудність.
Швидкість – це змагання на проходження траси за максимально короткий час. Перемагає найшвидший.
Трудність – проходження скельних маршрутів різного рівня складності. Перемагає найбільш різносторонньо тренований скелелаз, який може залізти найбільшу кількість складних трас без зривів.
Альпінізм це сукупність дисциплін, завданням яких є сходження на конкретну вершину, або проходження певного маршруту.
Він ділиться на два основні види, які діляться на кілька дисциплін:
Перший вид (mountaineering) це сходження на гори різної висоти по найпростішому маршруту (зазвичай сніжно-льодовому). Це Казбек зі сторони Грузії, Ельбрус, сходження на Говерлу та Петрос у зимових Карпатах, всі комерційні сходження на 6-7-8 тисячники. Потребує від сходжувача хорошої загально фізичної підготовки, вмінь працювати з мотузкою та майже не потребує спеціальної фізичної підготовки, такої, як скеле-, або льодолазіння. Прості маршрути на більшість популярних гір (окрім зимових Татр та Карпат) зазвичай проходять через льодовик, тому також потребують навичок пересування по льодовику та спасіння/самоспасіння із льодовикової тріщини.
Спорядження: гірські чоботи, кішки, нижня обвʼязка, 4 карабіни, 2-3 відрізка репшнура різної довжини, каска, льодоруб, мотузка.
Другий вид (alpine climbing) – це сходження на вершини по маршрутах з різним рельєфом та складністю: від простих, де треба лише притримуватись руками за скелі, або іти по похилому льоду, до екстремальних з протяжними вертикальними або нависаючими ділянками скель, льоду та міксту (скелі, залиті льдом, зазвичай проходяться з льодовими інструментами). До таких маршрутів можуть відноситись сходження на Герлаховський Штит, Матерґорн, Айґер, Гранд-Жорас, Альпамайо, Ама-Даблам.
Alpine climbing поділяється на 3 основні дисципліни:
1. Скельні сходження
Маршрути, для проходження яких потрібне лише скельне спорядження. Кішки та льодоруб потрібні інколи для підходу під маршрут по льодовику або сніжинку. Маршрути можуть бути частково обладнані станціями або болтами, чи повністю потребувати від альпіністів встановлення своїх точок страховки. Обʼєктивними небезпеками таких маршрутів є каменепади, мокрі, слизькі або крихкі скелі, різке погіршення погоди.
Спорядження: скельні туфлі, система, каска, мотузка, карабіни, репшнури, закладні елементи. На складних та протяжних маршрутах ще може знадобитись платформа для ночівлі та скельні якорі з молотком.
2. Льодові сходження (та льодолазіння в якості тренувань)
Потрібні добре нагострені спеціальні льодові інструменти (молотки) та кішки із вертикальними зубами. Для страховки зазвичай використовуються льодобури (винти), які вкручуються у лід. Маршрути діляться на проходження ліній на водоспадному льоді (waterfall ice, скорочено WI) та альпійському льоді (alpine ice, скорочено AI).
Спорядження: чоботи, кішки, льодові інструменти, система, каска, мотузка, карабіни, репшнури, льодобури. На складних маршрутах ще можуть знадобитись скельні або льодові якорі з молотком.
3. Мікстові/комбіновані сходження
Вимагають від альпіністів високого рівня володіння скельними і льодовими техніками, а також володіння такими техніками як ШТО (штучні точки опори) та драйтулинг (лазіння по скелях в кішках з льодовими інструментами).
Спорядження: все, яке перераховане у попередніх двох дисциплінах.
4. Сходження на штучних точках опори (ШТО)
Застосовується повністю або частково, коли складність рельєфу перевищує здібності вільного лазіння конкретного альпініста. Суть техніки полягає в тому, що вага тіла постійно тримається на установленій точці (закладні елементи, гаки, якорі), а перехід на наступну точку відбувається за рахунок підтягування або спеціальних драбинок, у які альпініст стає ногами. Перевагами такої техніки є підвищена надійність та зниження ризику зриву, а недоліками – збільшення часу на проходження ділянки у порівнянні з вільним лазінням.
Скіальпінізм
Скіальпіністи використовують для підходу під маршрут лижі із спеціальними кріпленнями – камусами, які не дають лижі ковзати назад. Під час проходження маршруту лижі кріпляться на рюкзак, а після – знімаються камуси і відбувається зʼїзд вниз.
Також окремим підвидом альпінізму є скайранінг. Це відносно молодий підвид, який полягає у пішому подоланні дистанцій, розташованих не нижче ніж 2000 м. над рівнем моря із ухилом не вище 40% та не складніше другої категорії UIAA.
